Історія діда з банкою меда, яких підірвав наших хлопців на блоку, був впійманий, а потім відданий гарантом в рамках обміну і тепер розказує, що й «далі готовий вбивати українців», показова.

Свого часу я разом з іншими небайдужими криком кричав під офісом гаранта, що віддавати ворогу вбивць, а особливо вбивць дітей це рити могилу основам державності.

Сьогодні всі обговорюють старого гівнюка який вбив наших військових і прекрасно почувається в своїй дирі... А завтра чи післязавтра, от повірте на слово, будемо говорити про гандонів які підірвали марш гідності в Харкові і вбили чотирьох мирних людей, в тому числі п’ятнадцятирічного школяра Даню Дідіка.

Будемо точно говорить, бо вони живі. А значить будуть ювілеї, заяви про готовність і надалі вбивати нас. А ми навіть пам’ять загиблих не ладні увічнити.

Саме тому у мене до цієї влади немає і не може бути жодної іншої емоції ніж зневага. А хотілося б гордитися...Чесно. Та нема чим.


Оцей дід у центрі фото - Рубан, який у 2015-му передав нашим воякам банку меду з вибухівкою. Отримав 15 років, але пізніше був обміняний. Живе в "ЛНР". А от справа від нього колишній знайомий Юров, нині - "депутат народного собрания". Прийшов привітати убивцю і підкинути трохи гуманітарки.

Тридцять років тому Юров вдавав з себе патріота і очолював луганське відділення Союзу Українського Студентства. Перший дзвіночок був десь у 1994-му, коли він на коордраді СУС доповів, що в очолюваній ним організації є 300 членів.

Це була очевидна брехня. Приміром, наша миколаївська філія СУС ніколи не мала більше 20 членів, решта південних і східних осередків - приблизно стільки ж. Потім він загубився, аж поки він не став редактором газети, яка підтримувала КПУ Симоненка. Довічне - це йому комплімент.